What are the opening hours?

Monday 10:30 - 17:00 Tuesday 10:30 - 21:30 Wednesday 10:30 - 21:30 Thursday 10:30 - 21:30 Friday 10:30 - 21:30 Saturday 10:30 - 21:30 Sunday 10:30 - 21:30

Gogodzy майстерня-крамниця

Home
Ukraine
Ivano-Frankivsk
Gogodzy майстерня-крамниця

Gogodzy майстерня-крамниця Івано-Франківськ,Україна, (067)607-63-37,(068)044-51-41
(10)

23/06/2024

Helga Stentzel

18/06/2024

Одна з тих страшних речей, якими ламали українців за совєтів - то податок на дерева (і кущі) та масова примусова вирубка садів.
Їх було кілька: 1929го, 1939го, 1948го і останній 1953го, буквально перед самою смертю Сталіна.
В деяких селах люди самі вирубували дерева і кущі, бо не мали чим платити (за несплату карали). В інших - це робили показово бригади "буксірів" і червоноармійців.
Скасували його в 1954 р.
Те, який вплив мав цей аспект геноциду на українську культуру - важко оцінити. Про це детально мають говорити як історики, так і ботаніки. Але якщо коротко: було знищено десятки старовинних сортів яблук, груш, слив, жерделів і морелів (старі різновиди абрикос), смородини, вишень, черешень, малини, суниці, бросквини (старовинна назва персиків). От ви куштували коли-небуть дулі? Не ті, що з маком, а я маю на увазі різновид дрібних ранніх літніх груш, дуже запашних і солодких, він був поширений на території Речі Посполитої із 16 ст. (і аж до 19 ст. не мав конкурентів). Деякі культури - чишкун, айва, старовинні сорти горіхів, вишнево-черешневі гібриди, персики - просто зникли, часом навіть назви не лишилося... (Мені здавалося, що фізаліс - це нова культура. А виявляється, його масово вирощували в кін. 19 ст. і називали ліхтарником.)..А разом із тим усим - зникли рецепти солодощів і домашніх наливок.
І навіть слова - зникли.
От ви знали, що первісно означало слово "смаколик"? На Фастівщині, в районі с. Яхнів і с. Мала Половецька ще з царських часів - від скасування кріпацтва і до першого податку на садки, тобто майже три покоління - селяни вирощували на продаж для Києва масово фрукти і ягоди. Кожна сім'я мала свою спеціалізацію - смородина, малина, аґрус... або яблука, або вишні. А "смаколик" - це цукати, виготовлені за принципом сухого київського варення.
Коли податок на садок скасували, мій дідо - Петро Сікачина - заповзявся посадити садок. Це була його стрижнева мрія, життєва опора. Того ж року селянам-колгоспникам дозволили мати більші присадибні ділянки. І ось родина отримала рівніший наділ на город, а схил яру дозволено було засадити садком і використовувати як сінокіс. А сам яр - для стримання ерозії - засадити швидкоростучими деревами (дід посадив верби, осокори, вільхи, терносливи, а також ліщину й бузину). Ерозія припинилася. Загалом тоді по селу було висаджено багато дерев - лісосмуги між полями, стримуючі балки по ярах, ялини, верби, осокори, тополі, дуби. Це по суті врятувало село й поля довкола нього. Інакше б прийшли суховії.
Так ось, щоб змогти посадити садок із яблунь і груш - всі дерева дід сам щепив - він обійшов усі довколишні села в пошуках живців. Бо плодових дерев, що вціліли - були одиниці. Йому вдалося роздобути: донешту, антонівку, семеренку, пепенку, шафран, папіровку, джонатан, сніжний кальвіль і ще якесь дрібне раннє солодке яблуко (за моєї пам'яті в нас його ніхто, крім корови, не їв, на Вінничині це - "канхветка"). Крім того, 4 сорти груш. Сливи і вишні росли дикі. 4 сортові сливи посаджені були вже в кінці 1960х. Найважче було відновити популяцію абрикос і горіхів - дідові молодші брати, які пішли у військові, надсилали дідові кісточки з Кавказу. Ще одну морелю місцеву дід нашукав у лісосмузі. Смородина в нас росла дика - велетенські кущі в півтора людські зрости, з дрібними кислими ягодами, дуже пахучими. Порічки й малина з'явилися пізніше.
До дерев ставилися з благоговінням. Зрубати? Гріх. Кожне вимерзле чи поламане бурею дерево - оплакували. Кожне весняне саджання - свято і символічний акт "я живу, я росту, я вірю в майбутнє... і коли навіть я помру, дерева - залишаться".
Вікіпедія пише, що відновити шкоду завдану цими сталінськими указами і втамувати "фруктовий голод" вдалося в 1969р. Як на мене, відновити шкоду не вдалося ніколи - втрачені сорти й культивари, природні гібриди... вони втрачені навіки. Зупинка селекції та розвитку на три десятиліття - це втрачений час. І головне, що зцілить душевний біль тих, хто пам'ятав з дитинства, як поторочі в чорному з червоними зірками вирубували щойнорозквітлі садки? Такі рани зціляє тільки Бог. Такі гріхи прощає тільки Бог. Наш обов'язок - пам'ятати.
Автор: Зоя Жук.

16/06/2024

***
Поведи мене, – каже, – по найтоншому краю.
Все, що ти говориш, я завжди пам'ятаю.
І якщо нам світ спопеліє на чистий спогад,
скільки все ж залишиться ніжного й дорогого.
Як ми падаємо у темряву і як із неї встаємо,
як ми робимо добре й боляче, переважно взаємно,
як усе, що маєш, хочеться розділити.
Бог уже й без імені знає, за кого така молитва.

Шляху чорна змія шурхотить, з-під ніг відповзає.
Поведи мене, як дитину, загублену на вокзалі
з нерозбірливим іменем на долоні, з долею невідомою.
Коли все розсипається – голос буває домом.
Досі можна іти.
Не оминаючи згарища,
місця першої правди, могили матері і товариша.
Тихий ніж дощу розтинає навпіл цю зиму.
Якщо ти загубишся – я також
тебе вестиму.

Катерина Калитко

Вірші фестивалю "Протасів Яр" пам'яті Романа Ратушного.

16/06/2024

New York Times оприлюднила так звані «Стамбульські договори» - реально фактичну капітуляцію України, яка могла статись у березні-квітні 2022 року.
Ключові вимоги росії - московська мова друга державна, скасування всіх Законів які стосуються культури та ідентичності, заборона називати вулиці іменами Українських Героїв і ще низка речей, котрі стосуються «русскава міра».

І якщо для більшості населення України неважливо, якою мовою і какая разніца, як називається вулиця, то для окупантів це вкрай важливо, це основна мета агресії, це перманентна політика не одного століття.
Щоби нас оточувала московитська мова і культура, щоби ми читали московитські книжки, слухали московитську музику і все це було просякнуто московитськими наративами

09/06/2024

Слов'янськ

02/06/2024

Як Пікассо глиною бавився

26/05/2024

Сьогодні вже 10 років від початку боїв за донецький аеропорт, а ще досі іноді чую "хто б міг подумати!"

26/05/2024

Це ти? Це ти. Спасибі… Я журюсь.
Проходь. Сідай. У дні оці і ночі
Вчорашніми очима я дивлюсь
В твої сьогоднішні передвечірні очі.

Чим ти збентежена?.. Оце я тут живу.
Отут я видумав себе й тебе для тебе.
Отут я серце виняньчив для неба,
Не знаючи тоді, що небом назову.

Тепер послухай: з нашого жалю
Тепер залишились одні слабкі півзвуки.
Любові нашої обличчя не люблю.
ЇЇ обличчя — то обличчя муки…

Кажу ж, кажу ж у звітреному сні
У зимі, в осені, у літі, у весні:

Весною, літом, восени, зимою
Дві білих пісні рук твоїх зі мною.
Ти — ранок мій, ти — південь мій і вечір,
Ти — ніч моя…
Хоч все на світі — втеча!

Микола Вінграновський

#вінграновський

18/05/2024

18 травня — День пам’яті жертв геноциду
кримськотатарського народу.

На світанку 18 травня 1944 року, а в деяких населених пунктах напередодні, 17 травня, було розпочато примусову депортацію кримських татар — акт геноциду кримськотатарського народу.

Депортація кримських татар — переважно дітей, жінок, літніх людей — радянським тоталітарним режимом була кульмінацією російської колоніальної політики, направленої на детатаризацію Криму. Під час бойових дій, поки чоловіки були на фронті, радянська влада підступно вигнала дітей, жінок та літніх людей з власних домівок та відправила їх у вигнання
— шлях, який для багатьох став останнім.

Тривалість вбивчого шляху депортованих до місць спецпоселень в товарних вагонах тривала в середньому 2-3 тижні. Дорогою, у тісних вагонах, без їжі, води та медичної допомоги, від голоду та хвороб загинуло 7000-7900 кримських татар.

До анексії Росією (1783 р.) на території Кримського ханства, кримські татари становили понад 92% населення. Згідно з матеріалами пʼятої ревізії 1795 р. у Криму проживало 157 319 осіб, з них — 126 000 кримських татар. Протягом XVIII-XIX сторіч Російська імперія проводила політику постійного тиску на кримських татар, обмежуючи їхні права та релігійні свободи, спалюючи духовні книги, відбираючи землю, ресурси. Значна частина корінного народу була вимушена виїхати за межі Криму. Відбувалося заміщення корінного населення Криму колоністами.

16/05/2024

До Дня Вишиванки.
Федір Кричевський (1879–1947). За вишиванням.

#кричевський

05/05/2024

Марися Рудська

05/05/2024

Олексій Кустовський. Великодній кошик

14/04/2024

Гомоніли люде:
"Та що з того буде?!"
Гомоніли люде:
"Ми вже омертвіли!"
Гомоніли люди:
"По степах широких
Вже не встати - спати
Нашій Україні!"
А Вкраїни доля
З них усіх сміється -
В небесах високих
Горличкою в'ється...

Христина Алчевська

07/04/2024

Дім – за грозою, за вогняною рікою,
там, де ми ще навзаєм трохи веселі діти.
Так, ніби пташку з долу легко береш рукою,
аби вона знову могла злетіти.
Так, ніби наші рани нас і не визначають –
тільки серця і те, на що вони чесно здатні.
Будеш у кожній темряві, як у вікні свіча,
будеш – наче спів у порожній кімнаті,
наче Великдень під аличевим цвітом,
ніби під спаднем церковця позолотіла.
Все, що я справді вмію – дуже сильно любити,
затуляти від лиха замовлянням і тілом.
І коли я падатиму і надломлюватимусь,
а вогняна ріка змиє непевне завтра –
я пам'ятатиму, як буває удома,
як багато хотіла тобі сказати.
Нитка чорного болю, нитка червоної щирості
серце гойдають під сволоком – черешневу колиску.
Будеш світитися, як віднайдена віра.
Ніжно, грішно і радісно,
і тривожно, і близько

Катерина Калитко

#калитко

07/04/2024

Юрій Андрухович

Станіславів коло Тисмениці. Третє місто Галичини після Львова і Кракова в межиріччі Золотої та Чорної Бистриць, тобто в Месопотамії. Середмістя і прилеглі вулиці двоповерхової забудови (переважно), променади, казино і крамниці з екзотичним крамом, кав'ярні з колумбійською кавою, цукерні з цукатами і бісквітами. Церкви: греко-католицька катедра, римо-католицька фара, вірменська, лютеранська, синагога з чотирма банями в мавританському стилі. Фігури святих Марії Матері Божої та Йоана Хрестителя, споруджені на честь відступу росіян у 1742 р. Фігура Христа Спасителя на згадку про велику чуму 1730 р. Бронзовий пам'ятник цісареві Францу І. Міська бібліотека з більш як 8 тис. томів лише історичних праць. Готелі: "Уніон", "Централь", "Європа", Табсбурґ", "Імперіял". Одноповерхові вілли з квітниками навколо. Найприємніша з вулиць — Лінденґассе, або ж Липова — променує до міського парку імені імператриці Єлисавети.

Я цього не вигадав. Це дані з короткого залізничного путівника початку століття. Це дуже стислі, але й дуже виразні дані. Вони створюють повноту образу.

Місто як місто. Десь на межі "міста" і "містечка". Герої Йозефа Рота зупинялися в таких, аби виграти чергову покоївку проїздом до Нью-Йорка.

Нині воно вже майже не існує. Воно тримається на цьому "майже", демонструючи згадуване мною чудо витримки і стійкости. Тому ми ще маємо ці тріщини в мурах, провалені дахи, дерева, пророслі зі сходових кліток, уламки вітражів та мармурових плит під ногами.

Наша місцева апокаліпса почалася не так вже й давно — у вересні тридцять дев'ятого, коли в полишені на поталу всім вітрам "панські" помешкання вселилися инші люди, прибульці з далеких рівнин, де живуть одноокі велетні з вісьмома пальцями, де горілку п'ють наче воду і навіть замість води, де їдять сире м'ясо, а танцюючих ведмедів показують у церквах...

Найлегше було просто вселитися. Вдертися в ці сецесійні вілли, в "люкси" добротних конструктивістських кам'яниць, в одноповерхові еклектичні особняки. Найлегше було захопити меблі, порцеляну, горіхові ґардероби включно зі шляфроками, шапокляками й пантофлями, ґрамофони і платівки, годинники, незрозумілі книги з бездоганними прокладками цигаркового паперу, олійні картини та ґіпсові статуетки ґалантерейного походження — словом, усю цю культуру, увесь цей міщанський предметний мотлох, до якого прибульці звикли ставитися з презирством, зневажаючи форму як таку, тільки своє презирство чомусь виявляючи у привласненні.

Але прибульці не врахували, що захоплення жител пов'язується і з певними зобов'язаннями щодо них. Що ці стіни, двері і покої вимагають сталого та уважного плекання. Що курей та иншу загадкову живність не варто тримати у ваннах. Що невідомі рослини в садах і на ґанках вимагають догляду, що дерева слід обкопувати, траву підстригати, а вазонки підливати. Що до театру не слід вибиратись у нічних сорочках — навіть якщо останні видаються страшенно елеґантними...

Ця повна функціонально-буттєва невідповідність призвела до руйнації не лише будинків. Місто вивозилося на схід цілими ешелонами. Додаю сюди також фашистівську окупацію, наслідком якої стало тотальне "очищення" міста від одного з найважливіших етнічних складників — юдейського. Замість тонких і артистичних, замріяно-глибоких меланхолійних послідовників хасидизму по війні наїхало безліч нормальних совєтізованих "євреїв" — уже російськомовних, уже уніфікованих, уже таких, що стидалися й цуралися самого свого "єврейства".

Додаю нарешті ще один фактор, найбільш "непатріотичний". Фактор навколишнього українського села, яке з кінця п'ятдесятих ринуло на тодішні околиці — заселяти тісні бездушні новобудови і успішно люмпенізуватися в них, зберігши все найгірше, що властиве селянській природі, і втративши все найкраще. Ця найновіша хвиля завойовництва, здається, дещо зупинена тільки тепер, коли життя в місті робиться надто дорогим і безнадійним. З иншого боку, саме вони, ці сільські завойовники, спричинилися до виникнення принципово инакшої мовної ситуації. Я навмисно не кажу тут, добре це чи погано, хоч мав би казати, що добре. Але забагато мерців під ногами.

Бо якщо так повелися з житлами, то легко собі уявити, що виробляли з храмами і цвинтарями. Фамільні гробниці та анонімні братські могили виявились однаково придатними для "стирання граней". Дехто зі старих ще пам'ятає, як у кінці сорокових з підземель фарного костелу виносили забальзамованого графа Йосифа Потоцького в темно-вишневому жупані та золотом шитій шапці-маґерці з пером. Мумію, як і величезну гору старого церковного майна, було повантажено в автомобілі-"полуторки" і вивезено в невідомому напрямі.

Те, що сталося за останні п'ятдесят років, не можна порівняти навіть із таким катаклізмом, як знаменита "мармолядова пожежа* 1868 р., коли через недогляд господині, що готувала на повільнім вогні мармелад десь в околицях подвір'їв при початку вулиці Ст. Баторія, згоріло ледь не ціле місто.
Нині воно також майже не існує. А все ж існує.

Юрій Андрухович
Зі збірки "Дезорієнтація на місцевості"

#андрухович #станіславів #іванофранківськ

01/04/2024

Позавчора, 30 квітня, померла наш друг, видатна майстриня з родини Цвілик, Оксана Кабин. Вічна пам'ять!

31/03/2024

Тетяна Яблонська (1917-2005).
"Весняне сонце", 1964

27/03/2024

"Весна" (1987)
Віктор Зарецький (1925-1990)

25/03/2024

Благовіщення (бл. 1472 - 1475), вважається найранішою повною роботою Леонардо да Вінчі

#благовіщення

24/03/2024

Ми п'ємо каву в вологому, холодному, засипаному чи то снігом, чи то залитому дощем, бліндажі. Важкі краплини вологи звисають з дерев'яних перекриттів над нами, мов сталактити з-під купола печери. Гірку, не смачну, розчинну каву, смак якої я ненавиджу. Проте погоджуюся пити, щоб якось заповнити паузу, мовчазну, жорстку колючу тишу, яка розчинилася поміж нас. Якби я знав, що це їх останній вихід, я пив би цю каву нескінченно. Я б сам перетворився на цю смердючу, не смачну каву, аби тільки цей час не закінчувався ніколи. Ми ковтаємо каву, запиваючи страх аби не захлинутися в ньому, не дати йому взяти вгору, відмовитися від нього як від непотрібного замовлення в ресторані. Його гіркий смак тисне зсередини, як печія тисне у хворого на виразку. Він зайвий. Йому тут не раді. Не зараз.

Потім була трансляція з дрона. Відео на якому вони ледь рухалися в колії залишеній після себе гусянкою, яка підірвалася тижнем раніше. Рухалися ще живі.

Ворожа група обійшла їх праворуч, за посадкою. На їхньому боці була чисельна перевага на нашому, бажання перемогти. Тенета радіозв'язку розірвалися десь поміж дерев і всі підказки оператора чули лише мікросхеми в наших раціях.

Першим дісталося Форесту. На вигляд здавалося, що йому не було ще двадцяти. Значно молодший свого віку він наче завжди намагався випередити його, доводячи, що час нічного не значить. Невеликого зросту, міцний, як бетонний каркас київських новобудов, він жив війною. Вибухівка, зброя і набої стали його улюбленими іграшками, так само як для інших нові телефони або одяг. Не знаю, чим він займався у своєму іншому, попередньому житті, але знайшов він себе тут, на війні. В короткі періоди відновлення він метушився в таборі, не знав чим себе зайняти й починав вживати багато алкоголю. Але як тільки починалися збори на бойовий виїзд він змінювався. Хода ставала пружною, в очах з'являлися маленькі жаринки азарту. Так птахи відчувають наближення весни, або дикі звірі, заґратовані людьми відчувають повернення у свої ліси. Куля розсікла м'яку тканину плеча, наче пухову подушку і було видно, як на сухому сірому пилу з'явилися краплини крові. Темної, густої, вже чужої його тілу.

Вони промайнули посадкою, останню частину нашої території, наче кораблі, які проходять маяк перед виходом у відкрите море. І заблукавши в тумані вийшли на позиці ворога. Початок діалогу дозволив видати себе за своїх, аж тут знову ожила рація голосом командира підрозділу. Видала погано замаскованих розвідників як вчорашні пляшки з під горілки в смітнику видають алкоголіка.

Кракен опинившись один в напівоточенні ворожої зграї підірвав себе гранатою.

Качі не стане на наступний день. Ще добу він пролежить в багнюці.
З ним ми попрощалися напередодні вранці. Він повів хлопців на позиці.
З його смертю ми спілкувалися по рації. Це була смерть онлайн, з прямою трансляцією, наче старт космічного корабля на далекому космодромі в штаті Техас.
Він вмирав повільно, життя трималося в ньому до останнього. Його голос слабшав, пересихаючи як пересихає вода в придорожньому рівчаку в спекотне літо. Прохання допомогти, що ставали все тихішими й безнадійнішими, гострим ножем різали зсередини. Таку смерть бачиш, відчуваєш її запах, всотуєш її в себе поступово, вбираючи по краплині.

Її стає більше, вона заповнює собою простір навколо, як вода порожній басейн. Запах крові, металевий присмак у роті, який застрягає між зубів, стримує подих, підіймається зсередини важкою хвилею. Хочеться дістатися туди де ця смерть зараз. Її уявляєш так само реально, як і холодний сутінок непривітної нори в якій ти, одинокий спостерігач, ніби наполоханий звір чекаєш можливості вирватися. Намагаєшся зібрати себе до купи. Приглушити розпач, злість, відчуття безсилля. Злість на тих, хто дивився і дивиться російські канали, не маючи ані критичного мислення, ані національної самосвідомості підіграє війні, кому 'какаяразниця', на тих хто ще до 14-го чекав поєднання з росією, а після не визначився хто має перемогти у війні, а хто програти та і чи є ця війна взагалі. Злість на тих кому байдуже зараз чи є медичне забезпечення в підрозділі, чи є чим вивезти поранених. Тих, хто не відповідаючи посаді, обіймає її, знищуючи наші примарні шанси на перемогу. На армію густо зараженою байдужістю. Злість на самого себе за те що стаєш співучасником цієї безвиході, цієї гри, правила якої ніхто не пояснив. В якій виявляється кожен сам за себе. В якій ти знову і знову маєш все починати з нуля.

Смерть в етері стрімів, в рації, вигрібає поранених як сміття, як спорожнілі пластикові пляшки з обірваними етикетками. До неї звикаєш, як до незручного взуття. За нього соромно, але зробити нічого не можеш.

Встигнувши відступити Лютий застрибнув у темряву волого бліндажу. Загинув миттєво. Йому відірвало голову, коли скид з дрона залетів, до укриття.
Безформене, пошматоване тіло вдалося дістати через два дні. Його кінцівки, наче зайві деталі дитячого конструктора не знайшли собі місце в цьому понівеченому організмі.

То ближче то далі лунали важкі й гулкі вибухи струшуючи землю наче борошно крізь сито. Черговий вибух міни пошкодив ноги Змєю. Куля пройшла крізь обидві щоки, залишивши в роті уламки зубів і щелепи. Його можна було б врятувати. Єдиний медик підрозділу, дівчина пішла з армії, через фіктивний шлюб з інвалідом, не витримавши цей безлад і безнадію. Це, мабуть, когось мало навчити.
Не навчило.
Змєю просто не було кому допомогти.

Винести вдалося лише Смайла. Він лежав як зазвичай вранці, коли ми прокидалися перед тим, як йти на чергування. Ми нестимемо його три кілометри по слизькій дорозі через залишки лісу в суцільній темряві. Послизаючись, падаючи й майже повзучи далі й далі.

Потім була ніч і жахливий ранок. Себе до купи так і не вдалося зібрати. Одночасно гамір і пустота. Поодинокі напівпритомні розбиті пікапи на дорозі й такі ж поодинокі, немов туші китів в океані, люди у пікселі. Ніби в апокаліптичному сні.
Несеш цю важку ношу на собі. Мариш, зупиняєшся, розумієш, що не донесеш. Але маєш, тому продовжуєш. Знати б скільки.

Який у нас рахунок, хто скаже? Ми перемагаємо? Програємо? Нічия? Це півфінал, фінал, перший тайм?

Глеб Бітюков

23/03/2024

Zygmunt Ajdukiewicz, Hutsul Costumes from Mikuliczyn, 1898.

#микуличин #гуцули

21/03/2024

21 березня народився Микола Пимоненко

21/03/2024

Леся Українка з братом Михайлом, початок 1890-х рp., в волинських строях.

19/03/2024

Сьогодні Еммі Андієвській - 93

18/03/2024

Олександр Ірванець:

З міста, що ракетами розтрощене,
До усього світу прокричу:
Цього року у Неділю Прощену
Я, здається, не усіх прощу!

Світе-світе, гарно ж ти нас кинув!
Та у пеклі цих страждань-терпінь
Все ж стоїть золотоверхий Київ,
Буча, і Гостомель, і Ірпінь.

Ми усе здолаємо і вистоїм!
Потім ще і рештки приберем
Тих усіх, котрі були тут прислані
Вузькооким лисим упирем.

З вами й я і вистою, й вцілію,
Як у землю рідну міцно впрусь.
Я ніколи не прощу Росію...Чом відводиш очі, Білорусь?

2022

#ірванець

Address

Ivano-Frankivsk

Opening Hours

Monday	10:30 - 17:00
Tuesday	10:30 - 21:30
Wednesday	10:30 - 21:30
Thursday	10:30 - 21:30
Friday	10:30 - 21:30
Saturday	10:30 - 21:30
Sunday	10:30 - 21:30

Telephone

+380676076337

Website

http://gogodzy.com.ua/

Alerts

Be the first to know and let us send you an email when Gogodzy майстерня-крамниця posts news and promotions. Your email address will not be used for any other purpose, and you can unsubscribe at any time.

Contact The Business

Send a message to Gogodzy майстерня-крамниця:

Videos

Нас не перемогти!

@ceramicscolopolis Шкатулки, амулети, підсвічники на замовлення. #руни #гаданиенарунах #гаданиеонлайн #руникерамика #изготовлениерун

Як добре без карантину!

Хто не любить дмухати на свічку, прошу - спеціальне пристосування. Набір який складається з овальної тарілочки з фіксованим кільцем, щоб віск не витікав та ковпака для накривання палаючої свічки. Все виконано в стилі під стару кору дерева. Червона глина, ручна ліпка, молочення.

Правда пасує білий розпис по червоному?))

Керамічна піала з червоної натуральної глини, розписана білою глиною, після випалу помащена льняною сиродавленою олією.

Серія кераміки #C_O_L_O_P_O_L i_S створюється з думками про прадавню Трипільську археологічну культуру часів енеоліту, яка розвивалась та жила від Дніпра до Карпат, від Полісся до Чорного моря на території сучасної України, Молдови та Румунії, між 5500 та 2750 роками до нашої ери. Усі вироби пакуються в індивідуально пошититу торбинку з логотипом бренду ''C O L O P O L i S'' Перший місяць продажу з1травня по 1червня 2021р. - акційна ціна на #Піала_горнятко 100мл. 1 × 200 грн.

Керамічне горнятко з червоної глини з кришкою на ній ліплена фігурка лисички. Наша Майстерня може зліпити будь-яку фігурку на замовлення! Радісної творчості!

Вчора був всесвітній день щастя, здається він продовжився на сьогодні!!))

"Сукулент-hays" #сукуленти #горшкидляквітів #горшкидлярастений #горшкидляквітів #горшкидлякактусів #керамічнігорщикидляквітів #хендмейд Сукуленти дуже цікаві рослини! Тому для них має бути особливе житло! До Вашої уваги - керамічна підставка-горшик з червоної глини. Ліплена вручну, під Впливом Чорногорських пейзажів. Вона складається з декількох відділів, які зручно використати для посадки рослин. Для тих, кому вона сподобалась, але квіти не вирощують, то маєте нагоду прилаштувати її під #органайзернаробочий стіл, #підсвічник #вазочку Довжина 27см Ширина16см. Висота16 см. #Ціна1200грн. При замовленні від 5-ти од. діють оптові ціни.